Несподівана епідемія

Останнім часом в різних районах міста ні з того, ні з сього, люди збираються на збори та вирішують – провести загальноміський референдум, причому – неодмінно й одностайно. Що цікаво, різних людей з різних куточків міста чомусь одночасно хвилюють абсолютно однакові проблеми – бюджету, міліції та генплану. Ба, більше, ці, до того незнайомі люди, з різних «ініціативних груп», що ніколи в житті раніше не зустрічалися, пропонують абсолютно однакові формулювання питань на референдум! З якого це дива?

Ну, ми ж дорослі люди й чудово розуміємо, що ніякого дива нема.

Відео дня

«З гори» пройшла команда й підневільні директори шкіл, бюджетних установ та ветеранських організацій, повністю залежні в фінансовому та адміністративному плані від міської влади, взяли, вибачте, друзі, та не ображайтеся, «під козирок». Перші в столиці збори освятив своєю присутністю сам губернатор Києва – Олександр Попов. Тут слід пояснити різницю між мером та губернатором.

Що таке Магдебурзьке право

1494 року Київ отримав так зване Магдебурзьке право, яке означало, що в місті є обраний мешканцями війт, староста або міський голова, при ньому є рада достойних громадян, й разом вони керують містом та міським господарством, а в багатьох випадках здійснюють судочинство. До Магдебурзького права вся ця влада та суд здійснювалися князями, королями або їх намісниками. В сучасному світі такий устрій називається місцевим самоврядуванням. Так от, Магдебурзьке право підтверджувалося впродовж віків польськими та литовськими королями, українськими гетьманами (в т.ч. Богданом Хмельницьким) та російськими царями, аж поки горезвісна Катерина ІІ 1781 року не обмежила його створенням губерній та посадами губернаторів, а Микола І не скасував остаточно 1835 року.

Сьогодні в Києві Магдебурзьке право (у вигляді місцевого самоврядування) також скасовано – головна посадова особа – голова міста (хто б їм не був) не має реальних владних повноважень через відсутність виконавчого комітету Київради, а призначений Президентом губернатор (О. Попов) розпоряджається коштами та майном міста на догоду тим, хто його поставив й немає жодної відповідальності перед громадою Києва.

З губернатора в мери або де Льоня?

За незначними винятками російські губернатори не користувалися пошаною та популярністю у киян, які з часів Ярослава Мудрого, як відомо з літописів, вирізнялися волелюбним характером та неодноразово повставали проти утисків влади.

Зараз в Києві є такий-сякий, але обраний киянами мер – Леонід Черновецький. Однак мешканці столиці вже давно не бачать його ні в натурі, ні в телевізорі. Невідомо, де взагалі він знаходиться – в Україні, в Грузії чи в Ізраїлі. Він дуже-дуже-дуже давно не веде сесії Київради, але якимось невідомим науці способом щоразу підписує усі рішення Київради після закриття чергового засідання.

Оскільки вхід до приміщення на Хрещатику, 36 простим смертним киянам закритий, то невідомо що там знаходиться у середині. Логічно припустити, що окрім вертолітного майданчика на Парковій дорозі, у дворі Київради збудовано інший визначний повітряний об’єкт – міні-космодром, з якого періодично злітають українські космічні «човники», збудовані на знаменитому «Південмаші» в Дніпропетровську особистим коштом Черновецького.

Саме вони й дістаються на орбіту до Льоні, де б він в той час перебував, та де й підписує та повертає човником назад, на Хрещатик рішення до кабінету Галини Гереги, секретаря Київради й чи то колишньої, чи то до цих пір справжньої, але таємної власниці розкиданих по всій країні «Епіцентрів».

Злі язики, щоправда, подейкують: на рішеннях стоїть факсимільний відбиток підпису Льоні… Я особисто переконаний це – нахабна брехня. Адже в цьому разі усі рішення, закріплені таким липовим підписом, будь-який суд визнає незаконним й тоді – тю-тю усі земельні ділянки, поцуплені «молодою командою», тю-тю усе комунальне майно, продане задешево самим собі депутатами фракції «Блок ЛЧ» (тепер це – більшість Попова) та усі інші «преференції» часів Черновецького – тю-тю. Який же дурень на таке піде?!

Однак, останнім часом, у зв’язку з подорожчанням нафти на світових ринках, польоти Льоніних космічних човників, за підписами на рішеннях Київради, стають все далі дорожчими, тому в київському штабі Партії регіонів пропонують знову об’єднати посади міського голови та голови КМДА, розділені два роки тому. Але вирішили зробити це в незвичайний спосіб, а саме – обрати кращого члена Партії регіонів в столиці, Олександра Павловича Попова – міським головою. Себто вибрати губернатора в мери! Одразу попереджаю, що це – моя гіпотеза, але вона логічно випливає із забаганки Олександра Павловича провести в Києві референдум.

Саме зараз слід розглянути – які питання пропонується винести на міське віче.

Чи згодні ви задарма отримувати гроші?

Ви не смійтеся, а спочатку прочитайте запитання, яку міська влада запропонувала затвердити на усіх випадково-добровільних зборах громадськості:

1. Чи схвалюєте Ви обов’язкове включення до щорічного бюджету м. Києва надання адресної матеріальної допомоги пенсіонерам та надбавок працівникам бюджетної сфери столиці?

Зважаючи на те, що основним контингентом на будь-яких голосуваннях та виборах є пенсіонери та бюджетники, не важко зрозуміти, що відповідь на перше запитання буде – «так». Та й працюючі кияни в переважній більшості мають батьків-пенсіонерів, то ж і в них не підніметься рука сказати «ні».

Для тих, хто бодай трохи цікавиться питанням київського бюджету це питання взагалі виглядає риторичним – в міський бюджет споконвіку включалися надбавки і пенсіонерам, і бюджетникам (за міським бюджетом я слідкую з 1990 року, коли обрався депутатом Київради, а потім став займатися цим професійно). Така практика пов’язана з неадекватно високим рівнем цін на продукти харчування та взагалі на дорожнечу життя в столиці, порівнюючи з іншими містами та регіонами.

Отже, такі надбавки та доплати були на моїй пам’яті – при Іванові Салії, при Леонідові Косаківському, при Олександрові Омельченку, при Льоні Чернівецькому, врешті-решт. У жодного з них не виникало сумнівів щодо необхідності та доцільності таких надбавок.

Чому ж такі сумніви виникли у Олександра Попова й він заходився радитися з цього приводу з народом?

Нагадаю, що стаття 74 Конституції України визначає: «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань бюджету, податків та амністії». Але це ж не законопроект – заперечите ви й будете праві, однак в цьому випадку працює закон «Про місцеве самоврядування в Україні», де дається чітка та однозначна відповідь – бюджет Києва затверджується виключно Київрадою, це її законне та, так зване, виключне повноваження – ніхто інший, окрім неї, не має права затверджувати бюджет столиці. Поміж іншим, нагадаю – рішення референдуму не є обов’язковим для виконання.

Однак в першому питанні Попова закладено дуже небезпечну для пенсіонерів «міну» – коли йдеться про «адресну» допомогу, то це означає, що вона надається не всім пенсіонерам, а лише обраним. За якими критеріями – про це нічого не сказано.

Якщо припустити, що йдеться про матеріальний стан пенсіонера, то для його визначення треба буде надати (куди – невідомо) довідки про доходи пенсіонера та членів його родини, про розмір плати за житлово-комунальні послуги, про площу житла (чи не здає він часом кімнату в найом), про наявність дачі, городу чи автомобіля, коротше кажучи – ціла декларація про матеріальний стан пенсіонера. Крім того, у пенсіонерів можуть вимагати довідки про доходи дітей, що живуть окремо, чи не допомагають вони часом своїм батькам?!

Щодо надбавок працівникам бюджетної сфери, вони теж – в усіх перевиборчих обіцянках кандидатів на посаду міського голови. Пам’ятаєте, Льоня-Космос обіцяв 100% добавку вчителям, лікарям, бібліотекарям, працівникам культури? Де вони? Мабуть там, де й Льоня – в невідомості. Чому так?

Необхідною та обов’язковою умовою нарахування матеріальної допомоги пенсіонерам та надбавок бюджетникам є – наповнення бюджету! При порожньому бюджеті людям будуть виплачувати те, що міська влада назве допомогою, хоча насправді це будуть копійки. Як же наповнювали бюджет Л. Черновецький и О. Попов? Візьмемо для співставлення останні два роки ери Черновецького, та два роки Олександра Попова: 2008 – 88%; 2009 – 80%; 2010 – 82%; 2011 – 82%. Як бачимо ситуація – гірше нікуди. Тож про яку допомогу, про які надбавки може йти мова, коли в бюджеті просто нема грошей?

Хочете собі на шию держиморду?

Друге питання, яке Олександр Попов звучить так:

Чи схвалюєте Ви створення у Києві підлеглої міській громаді муніципальної міліції, що має забезпечувати порядок у місті та безпеку жителів?

Звісно, гадали організатори цієї афери з референдумом, хто ж буде заперечувати проти порядку та безпеки у Києві? Тобто питання сформульовано так, що лише хулігани, терористи та анархісти можуть сказати «ні», але с хуліганами у нас працює звичайна міліція, терористи все більше телефонні (дай, Боже, і надалі так), а про анархістів вже років 90 нічого не чутно.

Й взагалі, складається враження, що звичайна міліція у нас нічого не робить, ні на що не здатна, не забезпечує у місті порядок та безпеку мешканців! Тут мушу вказати грамотіям з КМДА, що в місті мешкають мешканці, а слово жителі – невдала калька з російської, то ж слід віддавати будь-які документи, що виходять з КМДА на перевірку літературним редакторам.

Щодо можливості міського бюджету утримувати пару десятків тисяч муніципальних міліціонерів, забезпечувати їх приміщенням, автомобілями, амуніцією, зброєю, квартирами, в решті-решт, зарплатою – вже сказано, отже зрозуміло, що з фінансової точки зору цей прожект – повна фантастика. А з юридичної?

Виявляється, що жодних законодавчих підстав, себто закону про муніципальну міліцію – нема. При цьому, якщо точно й безпосередньо розуміти те, про що йдеться в запитанні, то там – про міліцію підконтрольну громаді. Це означає, що керівника такої міліції треба обирати на загальноміських виборах, як шерифа в містах США, й підконтрольний він буде лише громаді, а не Попову чи, не приведи Боже, Черновецькому.

Імовірно, автори цього запитання (команда Попова) й самі до кінця не розуміють про що мова, як то кажуть – чув дзвін, та не знає де він. Про себе ж вони, звісно, думають, що кияни проголосують «за», тоді вони з легкою совістю уріжуть в бюджеті, який й без того не виконується, кошти на утримання житлових будинків, шкіл, лікарень, дитсадків, на ремонти доріг та прокладання метро, та й створять собі охоронця, який буде утримуватися за громадський кошт, а охороняти буде їх самих, себто міську владу – від людей.

Вже зараз в КМДА так просто не потрапити, навіть в канцелярію. Вже зараз на Хрещатику, 36 стоїть якась напівлегальна чи напівкримінальна (кому як більше подобається) охоронна структура відомого підпорядкування та невідомого походження. Хочете, щоб влада посадила на шию такого ж держиморду всьому Києву?

Генплан Києва або узаконення незаконного будівництва

Ми переходимо до самого цікавого, спірного та, ба, скандального питання референдуму О. Попова:

Чи схвалюєте Ви базові проектні рішення нового Генерального плану м. Києва?

Хто ж їх знає ці «базові» та «проектні» – запитаєте ви й будете неправі – формально, оскільки проект нового генплану «висить» на сайті КМДА та у спілці архітекторів. Однак по суті, ви праві, бо розібратися що там намальовано та написано, насправді – дуже важко.

По-перше, масштаб карт та схем – маленький, з якого вгледіти кордони зелених зон та історичних ареалів – неможливо, по-друге, без відповідної освіти та підготовки треба хоча б мати можливість вислухати думку експертів та фахівців, щоб скласти уявлення про цей документ, а громадські слухання слід проводити в кожному мікрорайоні. Цього також не зроблено, хоча для правильної відповіді необхідно, щоб люди приймали рішення свідомо, зокрема – бачили на схемі свій квартал з номерами будинків, де зелений колір – парки й сквери, жовтий та коричневий – житлова та громадська забудова, а червоний – проекти майбутнього будівництва, які виносяться на розсуд громади.

Натомість зараз прийняття генплану взагалі суперечить законодавству, оскільки за законом «Про регулювання містобудівної діяльності» чинні генеральні плани є безстроковими, а у Києва є такий, розрахований на 2002-2020 роки, отже зараз можна вносити лише зміни до нього, а не робити новий.

Про виконання цього, чинного, генплану ніхто не звітував, ніхто не покараний за наругу над генпланом у вигляді земельних дерибанів. Це ж треба – площа зелених зон загального користування (парки, сквери, бульвари) скоротилася майже вдвічі – з 6,6 тис. га 2004 року до 3,6 тис. 2010-го! А розробники нового генплану пропонують нам у 2025 році вийти на показник 6,7 тис. га, тобто через 13 років надолужити втрачене і вийти на показник 20-річної давнини!

З часу приходу до влади чинного мера Л. Черновецького до генплану було внесено за підрахунками «Інституту міста» 1143 зміни, майже всі вони стосувалися скорочення зелених зон. Голова КМДА О. Попов офіційно заявив, що за цей час містом втрачено 3,5 тис. га загальної вартості 75 млрд. грн. Зараз пан Попов заявляє, що через суди повертає втрачені землі, однак з інформації на сайті КМДА випливає, що в судах знаходиться близько 150 справ, це означає, що решта – близько 1000 земельних ділянок гуляють десь по чужих руках.

Новий Генплан-2025 за словами самих розробників відображає ту ситуацію, яка зараз є, отже його прийняття зафіксує вкрадені у міста землі в руках нових власників, фактично – узаконить незаконні забудови.

Останній приклад – руйнування трьох будинків на Андріївському узвозі, в серці Києва, на території Державного заповіднику Стародавній Київ, наочно показав – що зробить з Києвом Партія влади, коли прийде до влади в Києві.

На що вони розраховують? На те, що їх агітатори будуть ходити по квартирам й разом з агітацією за надбавки та муніципальну міліцію будуть агітувати й за новий генплан старих дерибанів та за нового мера, який захищає Черновецького та його дерибани – О.Попова?

Чи може на те, що люди, відповівши на перші два питання «так» і на третє питання скажуть «так»?

Давайте, якщо вже до того дійде, на запитання цього облудного дійства влади скажімо – «Ні! – Ні!! – Ні!!!»

Олександр Сергієнко,
директор Аналітико-дослідницького центру «Інститут міста»