Ключове питання київського референдуму

Ключове питання київського референдуму

На міській референдум пропонується винести три питання - щодо соцвиплат і надбавок бюджетникам, щодо організації муніципальної міліції. І, власне, питання, з якого все розпочиналося, – базові проектні рішення Генерального плану.

На референдум, ініційований у Києві минулого тижня, пропонується винести три питання. Закріплення у щорічному міському бюджеті соціальних виплат і надбавок бюджетникам. Щодо організації муніципальної міліції. І, власне, питання, з якого все розпочиналося, – базові проектні рішення Генерального плану.

З Генпланом все більш-менш зрозуміло – тут потрібно прийняти принципове рішення. Наприклад, обмежує Київ будівництво у своїй історичній частині чи не обмежує. Якщо питання знаходить підтримку – все, вище дев`яти поверхів будівлю вже не збудуєш. Рішення місцевого референдуму носять не рекомендаційний, а обов`язковий характер – раз проголосували, і ніякі зв`язки вже не допоможуть, обмеження на нову забудову переглянути не вийде. Практично всі питання щодо Генплану носять стратегічний характер, стосовно них, як і у випадку з дев`ятьма поверхами, необхідно прийняти принципове рішення. Місто Київ буде розвиватися із спрямованістю до збільшення площі зелених зон (або ж організація нових парків, скверів і бульварів має факультативне значення)? Центр ділової активності зміщується на лівий берег? У розвитку транспорту пріоритет віддається метро і міському комунальному транспорту? Дніпровські схили і території, що прилягають до Лаври та Софії, раз і назавжди, відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, захищені від забудови? (Або ж все це можна ще обговорювати й приймати рішення кожного разу залежно від обставин або політичного пасьянсу)?

Інші два питання (соцвиплати та муніципальна міліція) поки не стали тими, навколо яких велися б гучні дискусії. Та ж сама адресна допомога найбільш незахищеним верствам населення. Звичайно ж, вона необхідна. І все, що треба, – щороку включати відповідний рядок до бюджету міста. Муніципальна міліція? Чому ні – приймайте рішення й організовуйте структуру. Навіщо голосування?

Відповідь частково міститься в самих формулюваннях питань, які пропонуються для розгляду, та у вже згаданій тезі про обов`язковий характер рішень загальноміського референдуму. "Чи схвалюєте Ви обов`язкове включення до щорічного бюджету м. Києва надання адресної матеріальної допомоги пенсіонерам та надбавок працівникам бюджетної сфери?", "Чи схвалюєте Ви створення в Києві підлеглої міській громаді муніципальної міліції, що має забезпечувати порядок у місті і безпеку жителів?".

Тобто Олександр Попов, який власне і ініціював загальноміське голосування, пропонує зафіксувати: така стаття перманентно присутня у кожному бюджеті. Приймає місто Євро чи не приймає, урізається у всій країні соціалка чи ні, політично правильно це чи неправильно – позитивне рішення першого питання референдуму слід розуміти буквально: бюджету на наступний рік ще немає, а стаття про соцвиплати вже є, вона поза бюджетних перепитій.

Міліція (і референдум це фіксує) підпорядкована міській громаді. Тобто начальник цієї міліції обирається прямим голосуванням членів громади, знімається з посади прямим голосуванням, відповідно бере участь нарівні з іншими кандидатами у передвиборчій боротьбі, дебатах, презентує програму і згодом організовує роботу так, як це бачать кияни, а не депутати, політики, генералітет і так далі.

Очевидна спроба Олександра Попова зафіксувати такі собі "точки відліку", непорушні норми, які не опинялися б в одному ряду з десятками інших рішень і постанов, а стали б своєрідною основою, навколо якої вже ці рішення та постанови приймалися. "Ніхто, крім самих киян, не повинен вирішувати, як і на яких принципах розвиватися їхньому місту. Ми винесемо базові статті Генплану на референдум, і надалі загальноміські референдуми стануть нормою. Кияни зможуть ініціювати прийняття тих чи інших важливих для них питань", – заявляв голова КМДА ще взимку, коли ми почули від нього слово "референдум" вперше. Тобто можемо говорити про те, що Перший референдум киян - всього лише перший із цілого ряду наступних. У будь-якому випадку, ініціатор нинішнього голосування не тільки допускає, що такі голосування будуть, але й на них розраховує. Очевидно, що це не тільки (і не стільки) спроба зафіксувати константи в нинішніх непростих правилах київського політичного життя – це спроба змінити самі правила. Справа не у соціалці, міліції і навіть не в Генплані. Якщо Перший київський референдум відбудеться (і не так вже й важливо, з якими результатами) – повернення до старого вже не буде. Система київської вертикалі буде змінена. Над радою, мерією та адміністрацією з`явиться нова величина – київська громада. До того ж, з реальним інструментом впливу – референдумом, рішення якого обов`язкові для всіх перелічених вище. Це, по суті, і є головне питання нинішнього референдуму. Чи готові кияни приймати рішення і, відповідно, нести за них відповідальність? Чи готові вони реально контролювати владу і кожен наступний вчинок своїх обранців? І, нарешті, чи готова київська громада реально (а не номінально, як проголошувалося всі ці роки) бути єдиним джерелом влади в місті?

Дарина Миколайчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter