У театрі знову Чехов. З Водевілем про шлюбні пригоди

У театрі знову Чехов. З Водевілем про шлюбні пригоди

Сюжет п`єси “Жона є жона” синтезував сім ранніх чеховських оповідань і фрагменти з "Трьох сестер"... У театрі Франка вчетверте в його історії звернулися до творчості російського класика...

У Національному академічному драматичному театрі імені І. Франка вчетверте в його історії звернулися до творчості російського класика Антона Чехова. Там відбулася прем’єра вистави «Жона є жона». Її сюжет синтезував сім ранніх чеховських оповідань і фрагменти з п’єси «Три сестри».

Погодьтеся, у назві вистави є якийсь присмак фатальності. І недаремно тут ужито замість нейтрального слова «дружина» іронічне – «жона». А річ тут у тому, що темою цього водевілю є подружнє життя – таке суперечливе й непередбачуване. Мимоволі згадується, як Констянтин Симонов у поемі «П’ять сторінок» пояснював, чому всі твори про кохання найчастіше закінчуються весіллям. Бо автори не знають, що робити з героями потім.

А режисер-постановник нової вистави франківців Валентин Козьменко-Делінде вирішив ризикнути. І його ризик повною мірою поділяють актори: імениті Поліна Лазова й Богдан Бенюк і молоді – Анжеліка Савченко, Дмитро Ступка, Анастасія Корженко, Альона Меметова, Анастасія Чумаченко та інші.

Їхні герої відчайдушно пірнають у море шлюбного життя і здебільшого якось тримаються на плаву. Нічого не вдієш, ХІХ століття не відзначалося лібералізмом, і розлучитися було нелегко. Щоденне ходіння по вістрю леза глядачі спостерігають протягом двох годин.

Картини вимальовуються соковиті. Ось, наприклад, чоловік-росіянин читає дружині-француженці лекцію про відмінність національних характерів. Усі його порівняння, звичайно, на користь росіян. Приміром: «Француз на підлогу не плюне і дамі завжди стілець підставить, але духу такого в нього немає». «Нєт», - багатозначно повторює Богдан Бенюк мовою оригіналу.
Публіка, звісно, стає свідком і сцен подружніх ревнощів (а як же без цього?), і драм, що розігруються, скажімо, за обіднім столом чи в спальні. Та не подумайте, жодної інтимної полунички тут немає. Усе набагато прозаїчніше – персонажі просто змагаються. З’ясовують, хто сильніший. Так, мовляв, годиться. І хто переможе, той і буде верховодити в сімейному житті.

Отож, спочатку перемагає чоловік – він дужче вриває волосинку з жінчиної голови. Зате з роками вона набуває сили. І коли благовірний приводить уночі додому непроханих гостей, вона закочує рукави так, що йому теж непереливки. А як ви думали? Життя у парі – то не просто кохання-зітхання, а боротьба двох статей, кожна з яких обстоює свої позиції. Отак загартовуються характери.

Композицію спектаклю складають різні твори, і це робить її дещо химерною: герої раптово зникають або з’являються. Зокрема, з відчинених дверей шафи може вийти покоївка або оті самі неждані гості або чоловік, який завітав до коханки і до пори до часу ховається під столом від дружини, що прийшла за тією ж адресою.

Візуальний образ рутини, на яку нерідко перетворюється сімейне життя, вдало створюють старовинні меблі — ностальгійно-зворушливі комоди, серванти, крісла, шафи. Та чеховські три сестри час від часу порушують цей міщанський спокій своїми монологами про сенс буття. І цей режисерський хід, як на мене, є абсолютно виправданим, адже ті монологи нагадують глядачам про необхідність хоч інколи злітати над щоденною суєтою.

Притаманне виставі поєднання гумору, іронії, гротеску, драматизму знайшло відображення і в музичному оформленні: уявіть собі коктейль з мелодій, інгредієнтами якого є вальси Ф. Шопена та Г. Свиридова, Полонез М. Огінського, «Пісня Варязького гостя» з опери «Садко» М. Римського-Корсакова, «Вічне кохання» Ш. Азнавура…

Гідний музичний матеріал дає можливість акторам виявити свої вокальні й танцювальні здібності. І вони її використовують – на сцені звучить гарний спів, а Анжеліка Савченко та Богдан Бенюк дивують і неабиякими балетними па.

Звісно, у новому спектаклі є й недоліки. Це затягнуті сцени, подекуди відсутність ансамблю, дехто з виконавців, особливо молодих, говорить нечітко і скоромовкою. Далеким від досконалості є й переклад Ніни Новоселицької, який рясніє русизмами та кальками на зразок: «Ви нанесли мені образу». Тож постановникам і акторам є над чим попрацювати.

Чи стане водевіль «Жона є жона» однією з улюблених глядачем франківських вистав – покаже час. А тема кохання, зокрема й подружнього, мабуть, варта й подальшого сценічного втілення.

Тетяна Кроп,

Фото Євгена Чекаліна
 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter