Київська філармонія. Дякуємо, що жива

Якби будинки так само, як люди, святкували дні свого народження, будівля Національної філармонії України зараз би чепурилася та готувалася до прийому гостей – адже цього року вона відзначатиме 130-річний ювілей.

Якби будинки так само, як люди, святкували дні свого народження, будівля Національної філармонії України зараз би чепурилася та готувалася до прийому гостей – адже цього року вона відзначатиме 130-річний ювілей.

Славетна затишна будівля, яка є справжньою покрасою Європейської площі, мала всі шанси не дожити навіть до свого 50-ліття – п’ять разів їй загрожувало знесення: у 1932 році, коли обговорювався проект створення грандіозного міського парку культури і відпочинку, на початку війни, коли більшість будинків в центрі Києва стали жертвами бомбардувань, у 1944-му, коли було оголошено конкурс на найкращу післявоєнну відбудову Хрещатика, у 1955-му, коли на Володимирському узвозі планували побудувати бібліотеку, і наприкінці сімдесятих років, коли будівля філармонії заважала патріотичному сприйняттю нового музею Леніна.

На щастя, будівля вціліла та вижила, хоч і встигла "приміряти" на себе безліч професій.

Купецький фах

У другій половині XIX століття повносилим прошарком київського суспільства було купецтво. У Києві з 1843 року існував клуб негоціантів – для своїх сходин купці використовували Контрактовий будинок на Подолі, але він був затісним і незручним для повноцінних зібрань. Тож у 1881 році Рада старійшин Київського купецького зібрання отримала від міської думи дозвіл на будівництво нового власного клубу на Олександрівській вулиці (одна з її частин нині зветься Володимирським узвозом).

"Ніколи не кажу цього екскурсантам, але щоразу, йдучи повз філармонію, пригадую героїв фільму Ельдара Рязанова "Жорстокий романс". Купці, звісно, дбали не лише про комерцію, а й займалися благодійністю і, певно, дуже любили себе. Тож будівлю купецького зібрання у Києві замовили чи не найвідомішому (підозрюю, що, відповідно, і найдорожчому) зодчому Володимиру Ніколаєву, який на той час був міським і єпархіальним архітектором Києва", - розповідає директор екскурсійного бюро "Київські фрески" Анжела Савченко.

Зведення будинку вимагало затрат у 150 тисяч рублів і було здійснено під наглядом старшин купецького зібрання. Взагалі-то Київ за побудову Купецького клубу має дякувати двом "хрещеним батькам" – меценату Михайлові Дегтерєву і архітектору Володимиру Ніколаєву.

Про купця першої гільдії Михайла Парфентійовича Дегтерєва києвознавець Дмитро Майборода каже, що саме він, голова Ради старійшин Купецького зібрання, під великі відсотки виділив гроші на будівництво нового клубу. "Сучасники називали його винятковим скнарою, який міг торгуватися через п’ять копійок, маючи будинки на Хрещатику та сотні тисяч рублів на рахунках. Проте, тільки після смерті Михайла Парфентійовича кияни змогли повною мірою оцінити шляхетність цієї надзвичайної людини: за заповітом Дегтерєва на благодійні цілі місту було передано близько 2 мільйонів рублів у цінних паперах і готівкою та численну нерухомість. Крім того, купець заповів 50 тисяч рублів лікарні для незаможних городян та наказав після його смерті побудувати богадільні та дитячі притулки. Сам же Дегтерєв жив надзвичайно скромно", - розповідає історик.

Що ж стосується архітектора Володимира Ніколаєва, то про нього в Києві ще за життя складали легенди. Володимир Миколайович в нашому місті побудував 3 пам’ятники (в тому числі Богдану Хмельницькому), 18 храмів (включаючи трапезну Києво-Печерської Лаври), 27 будівель суспільного значення і сотні приватних будинків. Молодий архітектор врятував будівництво Володимирського собору, коли той дав тріщини у склепіннях і арках, він завершив спорудження Міського театру, коли петербурзький академік Людвіг Шрьотер відмовився від проекту. Словом, Володимир Ніколаєв був дуже талановитим і плодовитим зодчим.

35-річний архітектор спорудив двоповерхову будівлю Купецького зібрання в рекордно короткі терміни – протягом одного будівельного сезону. "Ніколаєв спочатку запропонував проект простої і лаконічної споруди у класичному стилі. Однак примхливі замовники були незадоволені – їм хотілося справжнього, купецького, розмаху. Урешті-решт Ніколаєв звів камерний, але місткий будинок в еклектичному стилі: тут є і елементи візантизмів, і руські мотиви, а на стельовій модерновій ліпнині й досі збереглися жезли Меркурія – покровителя торгівлі", - каже заступник голови правління Ліги екскурсоводів Києва Валентин Резніченко.

На першому поверсі клубу Купецького зібрання розташувалися велика їдальня і кабінети, на другому – курильна зала, вітальня, бібліотека та читальня. У клубі проводилися бали-маскаради, благодійні лотереї, сімейні свята, журфікси, згодом – музичні і театральні вечори. "Тут не лише слухали музику: відвідини Купецького клубу були приводом для "виходу в світ", тут у невимушеній атмосфері зазвичай вирішувалися і серйозні бізнесові питання", - нагадує Анжела Савченко.

Найбільшу увагу в будівлі привертала танцювальна зала на 1300 осіб, яка мала окремий вихід до Купецького саду. Освітлювалася вона трьома великими люстрами, просторі хори зали підтримувала стилізована під білосніжний мармур колонада вишуканої форми.

"Ніколаєв зробив справжнє диво: за акустикою велика зала нинішньої філармонії й досі не має собі рівних в Європі. Подейкували, що зодчий у шпарунки замуровував стеблини очерету за певною схемою, щоб стіни давали додаткову вібрацію та унікальний резонанс. Для покращення акустичних властивостей зали Ніколаєв нібито навіть особисто підбирав матеріал дерева для крісел і їх оббивки в різних частинах зали. Але ймовірніше архітектор просто досконало знав закони акустики та вміло втілив їх в архітектурному проекті", - додає Валентин Резніченко.

І справді, Володимир Ніколаєв, будівничий Міського (Оперного) театру та театру Бергоньє, був чільною постаттю київської творчої інтелігенції: маючи винятковий музичний слух і смак, він організовував виставки та концерти, довгі роки очолював Київське художнє училище і Літературно-артистичне товариство, був членом директорату Київського музичного товариства.

У концертах камерної музики в залі Купецького зібрання на запрошення Володимира Ніколаєва виступали видатні музиканти, композитори, актори. І в роки Першої світової, і в роки громадянської війн тут вирувало музичне життя. Зала Купецького клубу чула геніальних Миколу Лисенка, Петра Чайковського, Ференца Ліста, Сергія Рахманінова, Олександра Скрябіна, Антоніну Нежданову, Леоніда Собінова, Федора Шаляпіна, братів Венявських, приймала корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Миколу Садовського, Марію Заньковецьку та багатьох інших.

Революційний стаж

Після Жовтневої революції Купецьке зібрання припинило існування, а його будівля, хоч і змінила своїх господарів, продовжувала слугувати мистецтву. На численних літературних вечорах у колишньому Купецькому клубі виступали поети Володимир Маяковський, Семен Надсон і Борис Пастернак, тут бували Ганна Ахматова та Микола Гумільов, зі сцени лунала класична музика у виконанні Симфонічного оркестру Музичного товариства під керуванням видатного музиканта і диригента Рейнгольда Гліера.

З 1919 року у колишньому Купецькому клубі таборилися різні революційні, а згодом – і радянські установи: тут "жили" і Пролетарський будинок мистецтв, і Будинок комуністичної освіти, і клуб "Більшовик", і Всеукраїнський радіокомітет. У 30-х роках в приміщенні знаходився Республіканський палац піонерів та жовтенят.

У квітні 1917 року зала колишнього Купецького зібрання стала серцем Всеукраїнського національного конгресу – тут пройшов перший представницький форум українського руху на теренах України. Сцена колишнього Купецького клубу пам’ятає овації на честь натхненника Конгресу Михайла Грушевського, якого практично одностайно (588 голосами) було обрано головою Української Центральної ради, що вона з київської перетворилася на загальноукраїнську організацію.

"Буржуазно-націоналістична Центральна рада, створена в Києві представниками українських буржуазних партій і організацій, соціально однотипна з Тимчасовим урядом, з перших днів свого існування проводила політику лавірування та загравання з народними масами", - так писала про український національний рух категорична радянська історіографія (збірник "Історія Києва", Академія наук УРСР, 1985-1986 рр.).

Центральну раду більшовики поспішили оголосити "одним з найнебезпечніших осередків всеросійської контрреволюції", і колишній Купецький клуб береже в пам`яті як мітинги на підтримку Універсалів, проголошених УЦР під його стінами, так і демонстрації, організовані радами робочих та солдатських депутатів у дні жовтневої революції.

Філармонічний дім

На початку 20-х років у Києві було створено філармонію. "2 березня 1923 року концертом, що відбувся під орудою Штейнберга, благополучно розпочала свою діяльність Держфілармонія", - так писав про подію у колишньому Купецькому зібранні її очевидець, музичний критик Микола Шипович.

З 1927 до 1934 року Державна філармонія працювала у тодішній столиці України Харкові, а, повернувшись, не мала власного приміщення. Тим часом колишній Купецький клуб продовжував приймати комуністичні зібрання, піонерсько-комсомольські злети, і лише перед війною будинок на Володимирському узвозі, 2, став місцем постійної "прописки" філармонії.      

Безчестя воєнної доби

Найстидкіші часи настали для будівлі колишнього Купецького зібрання під час фашистської окупації Києва. На початку війни у 1941 році діяльність філармонії було припинено, а безцінні архіви спалено. З перших днів окупації тут, в храмі музики, розмістився німецький офіцерський клуб – Deutsche Haus (Німецький дім).

Києвознавець Дмитро Майборода стверджує, що за офіційною назвою крився звичайнісінький бордель. "У окупованому Києві їх було два: на нинішній вулиці Саксаганського, де тепер знаходиться шкіро-венерологічна клініка, і на Тодтштрассе, у яку перейменували Володимирський узвіз. У цьому публічному домі був суворий режим: на відвідини "клієнтам" протягом дня відводилося мінімум часу, вечорами лікар оглядав жінок – Вермахт дбав про здоров`я свого офіцерства. На ніч Deutsche Haus закривався, щоб знову зрання почати приймати "гостей", - розповідає історик.

Будинок колишнього Купецького клубу був однією з небагатьох споруд в центрі Києва, які пережили війну. І вже у 1944 році у напівзруйнованому Києві у залі з унікальною акустикою відновилися філармонічні концерти.

Її високість Музика

Багато десятиліть у Колонній залі київської філармонії панує музика. З концертами тут виступали великі українці Костянтин Данькевич, Микола Лисенко, Станіслав Людкевич, Борис Лятошинський, Натан Рахлін. За честь гастролювати в залі з унікальною акустикою вважали світові зірки Ірина Архипова, Леонід Коган, Сергій Лемєшев, Давид Ойстрах, Арам Хачатурян, Мстислав Ростропович, Антон Рубінштейн та багато інших.

У 1962 році Колонній залі Київської державної філармонії на честь 120-річчя від дня народження Миколи Лисенка і на відзнаку 50-х роковин його смерті було присвоєно ім`я славетного українського композитора, а у 1982 – до 100-річчя з дня побудови Купецького зібрання – будинку було надано статус пам`ятки архітектури.

Лихоманкою пройшли для філармонії вісімдесяті роки XX століття: кілька аварій підірвали "здоров`я" будівлі, було серйозно пошкоджено підлогові настили, перекриття, загинули архіви і одна з найкращих в Україні нотних бібліотек.

Знову постало питання про знесення унікальної споруди. Цього разу її врятував директор філармонії Дмитро Остапенко. За його участі було розроблено проект реставрації будівлі, який передбачав збереження акустичних властивостей Колонного залу, встановлення нового пульту режисерського управління, звукозаписувальної апаратури, освітлювального обладнання тощо. У грудні 1996 року відбудований Колонний зал імені Миколи Лисенка було відкрито для публіки.

Сьогодні Національна філармонія України живе повноцінним життям, майже щовечора співаючи гімн Її високості Музиці. Слухачі насолоджуються академічним виконанням Національного симфонічного оркестру України і ансамблю "Київські солісти" під керуванням Володимира Сіренка, Академічного симфонічного оркестру (головний диригент – Микола Дядюра), Київського камерного оркестру під керуванням Романа Кофмана, народних і камерних ансамблів, численних українських та зарубіжних солістів. Тут проводяться міжнародні фестивалі, конкурси, авторські вечори, і вже у травні цього року на нас чекає яскраве свято музики – Міжнародний музичний фестиваль "Київська весна".

Славетна будівля живе, даруючи нам обійми мистецтва. Перегорнувши у своєму житті багато знаменитих і, на жаль, ганебних сторінок, колишній Купецький клуб, а сьогодні – Національна філармонія України – залишається справжньою окрасою Києва. І тому з вдячністю кажемо: спасибі, що живеш.

Олена Григор`єва,

фото автора та з особистих архівів

УНІАН в Google News