Новорічно-різдвяні виставки: подорож у казку

Новорічно-різдвяні виставки: подорож у казку

Показати в усьому розмаїтті традиції святкування Різдва, його атрибутику поставили за мету організатори виставки «Українське Різдво» у Національному музеї Т. Шевченка...

Новорічно-різдвяні свята є чудовою нагодою зустрітися з рідними та друзями, відпочити душею, замислитись над вічним, а також пройтися музейними залами, де на нас чекають небуденні виставки, овіяні казковістю.

Різнобарв’я Українського Різдва

Кожне з зимових свят має свої принади, проте Різдво в Україні є унікальним. Це здавна шановане в народі свято символізує очищення, внутрішнє відродження, передчуття дива.

Показати в усьому розмаїтті традиції святкування Різдва, його атрибутику поставили за мету організатори виставки «Українське Різдво» у Національному музеї Т. Шевченка. Вона вже стала традиційною і відбувається десятий рік поспіль.

Відвідувачі зможуть досхочу помилуватися витворами вмілих рук народних майстрів з різних регіонів України. Серед учасників виставки (їх 40, а представлених експонатів – понад 600) є добре знайомі, зокрема, авторки ляльок-мотанок – Варвара Мацелла, Олена Орєхова, гуртківці Дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району під керівництвом Анни Венглінської, котрі знов дивують творами петриківського розпису.

Серед дебютантів виставки – відома в світі майстриня зі Львова Оксана Іваночко – один з музейних залів заповнили її вишиті бісером ікони. А мешканка Глухова Ірина Колтакова ознайомлює з власною колекцією дзвіночків. Для цієї експозиції вона відібрала ті, які мають різдвяну символіку або з зображеннями церков.

У розмаїтті експонатів – витинанки, керамічний посуд, зимові пейзажі, вироби з лози і соломки, різдвяні страви – справжні й бутафорські, народні іграшки з натуральних матеріалів…

Виставка працюватиме до 28 січня.

Чи не важка була ноша?

Зазвичай музейники чимало уваги приділяють питанням, що виробляли або їли-пили люди в святкову пору. А от про вбрання частенько забувають. Нині цю нішу заповнює Національний центр народної культури Музей Івана Гончара. Тут можна оглянути виставку «Зимова святкова ноша».

Серед її експонатів – різноманітне зимове чоловіче та жіноче вбрання різних історико-етнографічних регіонів України із фондової збірки музею. Це свити, сердаки, запаски, крайки, кептарі, кожухи, пояси, хустки ручної та фабричної роботи. Експонується і взуття – постоли, чоботи. Представлені вироби відрізняються техніками виготовлення, орнаментами, оздобленням. Адже часом кожне село мало свої усталені матеріали, крої та оздоби для вбрання і таким чином пізнавалося по них.

Виставка триватиме до 28 січня.

Назва вводить в оману

Прочитавши назву виставки в столичному Музеї Марії Заньковецької – «Скарби бабусиної скрині» й довідавшись, що на ній експонуються старовинні ялинкові іграшки з колекції провідного співробітника цього закладу Катерини Ковпак, подумаємо, що це й справді речі її бабусі. І помилимося.

Річ у тім, що Катерина впродовж останніх чотирьох років збирає ялинкові прикраси як радянського, так і дореволюційного часу, а також історичні матеріали, пов’язані з ними.

Речі, які цікавлять колекціонеру, вона купує в антикварних магазинах, на блошиних ринках, інтернет-аукціонах, у приватних осіб. Вони щороку прикрашали її оселю, а нині Катерина виставила приблизно третину власної колекції. Назву експозиції пояснює тим, що в ній представлені іграшки, які належали людям минулих поколінь.

У двох вітринах розміщені ялинкові прикраси та інша святкова атрибутика дореволюційної доби та 30 – 50-х років ХХ століття. Радянські іграшки суттєво відрізняються від виготовлених у царській Росії як матеріалами, так і тематикою.

Приміром, у радянській вітрині бачимо іграшки ватяні та скляні. Це – кулька з намальованим півником, звірі (зайчик у капусті, лисиця з яблучком, цап). Непоодинокі тут і казкові персонажі – Баба яга на мітлі, Іван-царевич з жар-птицею, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Чиполіно. Є тут і такі популярні в той час циркачі. Отже, все підпорядковано певним ідеям і покликане виховувати.

Натомість іграшки кінця ХІХ – початку ХХ століть більш тендітні, вони справді тонкої роботи. Вражають вишуканістю і дамський черевичок і казкова істота, виконані в техніці дрезденського картонажу, і фігурки з використанням літографії. Естетичну насолоду дістанете і від фаянсових тарілок Кузнецовської мануфактури та французьких і німецьких порцелянових ляльок.

Та й газету 1908 року є нагода проглянути. Принаймні сторінку з надрукованим оголошенням про розпродаж колекцій ялинкових прикрас, їхню вартість та опис.

Виставка експонуватиметься до кінця січня.

Костюм як утілення характеру

Ім’я Андрія Александровича-Дочевського вписане в історію сучасної сценографії великими літерами. Учень корифея сценічного оформлення Данила Лідера, він з 1991 року є головним художником Національного академічного драматичного театру імені І. Франка.

Усупереч тенденції сучасного театру , коли декорації створює один художник, а костюми – інший, А. Александрович-Дочевський є автором і сценографії, і костюмів. Костюм у задумі художника не тільки ідентифікує вікові, соціальні, історичні особливості персонажу, він «прочитується» у виставі як частина цілого.

На виставці «Сценічні образи в ескізах театральних костюмів або… Гра для моєї бабусі» у Музеї Лесі Українки представлено ескізи костюмів до 17 вистав театрів Києва, Львова, Луцька, Тернополя, польського міста Бельська-Бяла і одного кінофільму.

Є тут і готові костюми, розміщені на манекенах по центру зали. У них на кін виходили знані актори Лариса Кадочникова, Ольга Сумська, Лариса Хоролець у виставах столичної Російської драми імені Лесі Українки «Дама без камелій», «Крокодил», та «Росмерсгольм» – Театру імені І. Франка.

Виставка триватиме до 23 січня.

Тетяна Кроп

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter