Детектив модерну. Там, де немає химер

Детектив модерну. Там, де немає химер

Будинку з химерами виповнюється 110 років. Історія цієї перлини Києва, як і життя її творця, нагадує детектив – вона оповита легендами і міфами.

"Я розумію, що він дивний, але не знайдеться людини, яка, йдучи повз, не кине на нього погляд", - так говорив про своє творіння на Банковій, 10, архітектор Владислав Городецький. Будинку з химерами виповнюється 110 років. Історія цієї перлини Києва, як і життя її творця, нагадує детектив – вона оповита легендами і міфами.

Ця будівля у самому серці верхнього Печерська, не дивлячись на загрозливу назву, зовсім нестрашна. Біля неї зупиняються і задирають голови і малі, і старі. Ба навіть досвідчені екскурсоводи раптом знаходять на стінах якусь деталь, яку дивом не помічали раніше. Будинок з химерами – це щось казкове, містичне, але дуже щире. І боротьба левиці з орлом авторства італійського скульптора Еліо Саля, і орел, який б’є дракона, щоб той не підглядав у вікно – всі тварини на будинку дуже природні і живі.

Будинок без химер

Владислав Городецький і не думав давати своєму славетному будинкові на Банковій, 10, ім`я. Це зробили язикаті кияни. Подейкують, що коли будівельні ліси було знято, натовп, який юрмився біля будинку, зачудовано оглядав невидане сіре диво з оленями, жабами, зміями, слонами, риб’ячими хвостами і сітями на стінах і стрісі. І хтось таки знизав плечима і голосно вимовив: "Ото химера!"

Насправді ж жодної істинної химери в оздобі будинку ми не знайдемо. Читаємо у словнику: "Химера (від грецького "коза") – у грецькій міфології чудовисько з головою і шиєю лева, тулубом кози, хвостом змії". У середні віки химерами називали горгуль – подібних до драконів змій, які за легендою жили у річці Сіні у Франції та бешкетували, перевертаючи риболовецькі шхуни і затоплюючи будинки.

У біології химери – це тварини або рослини, різні клітини яких містять генетично різнорідний матеріал, тобто потвори, народжені у результаті мутацій. Крім того, химери – це підвид морських цельноголових риб, що вони живуть біля шельфів та в деяких країнах навіть є предметом риболовного промислу. До речі, на даху Будинку є скульптура дівчини, яку на перший погляд можна прийняти за русалку. Насправді ж панянка осідлала морського звіра, який б`є хвостом. Можливо, це і є дивна риба химера?

Зображення химер часто використовуються в готиці, подекуди – в інших архітектурних стилях. Справжні химери, наприклад, сидять і стоять біля башт Собору Паризької Богоматері, вони прикрашають Масандрівський та Лівадійський палаци в Криму.

У будинку Городецького на Банковій химер немає – цей факт підтверджують чи не всі дослідники творчості зодчого.

Цікаво, що у сучасній мові ми використовуємо слово "химера" для позначення неможливої, фантастичної, часто навіть порожньої ідеї або вимислу. Часто химерами називають монстрів чи мутантів всіх можливих і неможливих видів, а також нездійсненні мрії і фантазії. Фантазійність Будинку з химерами не викликає заперечень. І навряд чи колись цю будівлю кияни зватимуть інакше.

Загибла донька чи реклама?

Владислав Городецький був дуже неординарною особистістю і користувався надзвичайною любов`ю киян. Недивно, що його постать і за життя, і після смерті була оповита великою кількістю легенд, міфів та переказів.

Заступник голови правління Ліги екскурсоводів Києва Валентин Резніченко, який вже 40 років водить екскурсії Києвом, розповідає, що першою назвою, яку кияни дали чудернацькому будинку, було "Морське дно". Таке дивне ім’я мешканці зі скорботними обличчями пояснювали тим, що, мовляв, улюблена донька архітектора потонула у морі, і Городецький, з’їхавши з глузду, на стрімкому схилі відгрохав цей дивний будинок.

"Донька Городецького Олена пережила свого батька, трагедія ж сталася в іншій родині: море забрало життя доньки професора медицини Київського університету Мерінга, в садибі якого, біля сучасного скверу Франка, якраз починалася забудова. Але народ почув: хтось десь втопився, щось тепер будується, а поголос домалював нові колоритні штрихи. І спробуйте киян збити з дихання – легенда про загиблу доньку Городецького жила в Києві десятиліттями!", - веде далі Валентин Резніченко.

Архітектор Владислав Городецький дійсно був надзвичайною людиною. І, крім того, дуже заможним городянином, міліонером. За словами члена Ліги екскурсоводів Києва Ігоря Паліводи, зодчий одним з перших серед киян став власником автомобіля. "Його постійно чекала в Неаполі особиста яхта під парами. В столичному Оперному театрі у Городецького була своя ложа", - додає Валентин Резніченко.

Початок XX століття в Києві – це час архітекторів Валеріана Рикова, Олександра Кобелєва, Володимира Леонтовича і багатьох інших. Вони збиралися в театрі Соловцова (сучасний театр ім. Франка) на своєрідний клуб за інтересами. Саме на одній з таких посиденьок і було укладено парі, згідно з яким Городецький заприсягнувся побудувати будинок на крутому схилі, що збігав до Соловцова. Очевидно, дещо розігріті коньяком, архітектори засперечалися: це неможливо! Але Городецький завівся: я можу все! І він дійсно міг все.

За однією версією, наш герой поспорив з Риковим, за іншими – з Кобелєвим і Леонтовичем. Відомий історик Дмитро Малаков стверджує, що саме Кобелєв приклав руку до чола Городецького і проголосив: "Ви, пане, божевільний. Тільки божевільному може прийти в голову така ідея".

Владислав Городецький не був ані божевільним, ані пустобрехом. Він був авантюристом з фантазійною жилкою, професіоналом своєї справи, фанатом досконалої архітектурної форми. Він, заможна людина, купує непридатну для будівництва ділянку і починає роботу.

За допомогою інженера Страуса Городецький зміцнює 50 палями уривистий схил і зводить на ньому будинок. Для того, щоб надати будівлі яскраву незвичайну зовнішність, зодчому потрібен незвичайний матеріал. І він знаходиться миттєво: у 1900 році на Куренівці відкривається німецький завод "Фор" ("Вперед"), який виробляє цемент.

"Насмілюся припустити, що під час будівництва до Городецького звертається власник заводу, який шукає ринок збуту для свого цементу. Кияни просто сміються: "Німчура звихнувся, якщо продає свій ненадійний сірий порошок – з нього ж нічого не побудуєш, це ж пісок! Інша справа – київська цегла, та простоїть віки". Власник заводу зазнає неймовірних збитків і звертається до архітектора по допомогу. Таким чином Городецький отримує можливість додатково розрекламувати себе, подарувавши Києву вишуканий зразок модерну", - оповідає Валентин Резніченко.

Київський екскурсовод Лариса Багненко додає: "Городецький не тільки прославився сам, але й зробив надзвичайну рекламу цементу – не на кшталт сучасної нав’язливої, блискучої і різнобарвної і миготливої, а витончену і вишукану, яка проживе багато століть".

Посміхнися, ящірко!

Свій Будинок Городецький спроектував у формі куба, з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка – шість поверхів. Використавши високий парапет на даху, зодчий практично сховав покрівлю, тож будівлю вважають першою "бездаховою" в Києві.

Для оздоблення свого будинку Владислав Городецький не дарма обрав мотиви флори і фауни. Він був завзятим мисливцем – полював на слонів, носорогів, антилоп – і при цьому художником-анімалістом приголомшливої вдачі. І любов до тварин і полювання поєдналися з геніальними архітектурними задумами зодчого, які втілив у модному тоді стилі модерн.

У 1904 році Владислав Городецький видає у 50 екземплярах книгу "У джунглях Африки" – в бронзовому виконанні вона лежить біля його пам’ятника в київському Пасажі. Валентин Резніченко мав честь тримати в руках оригінал видання. "Я був вражений не текстом, а фотографіями та малюнками Городецького. Досі пам’ятаю малюнок маленької екзотичної пташки. Вона намальована так, що, здається, зараз злетить. Штриховий малюнок – а виконаний настільки майстерно, що є абсолютно живим", - розповідає Валентин Сергійович.

Малюнки Городецького кожен може побачити на стіні біля Будинку, яка відділяє сад від вулиці Банкової – варто спуститися сходинками вниз і зазирнути за паркан. Тут є і пихатий страус, і гнучка антилопа, і примітлива олениця. Рясно прикрашені картинами, художніми розписами, мармуром, ліпним декором, дерев`яним різьбленням, інкрустацією були і стіни всередині садиби Городецьких. Усі скульптури, надзвичайні мармурові сходи з гірляндами винограду та екзотичних рослин, барельєфи з оленячими і кабанячими головами були створені італійцями братами-скульпторами Саля за ескізами пана архітектора.

Щоб уявити масштаб творчого задуму Городецького, читаємо в його власноручних описах матеріалів і виробів, застосованих при зведенні будинку: "Обшивка стін – вільха, чотири живописні плафони роботи Eugenio Sala, парадні мармурові сходи (з білого караського мармуру в чорну жилку). Усі роботи по окуттю дверей та вікон і всі декоративно-металеві вироби – бельгійське товариство металевих виробів, паркети - Здолбунівська паркетна фабрика "Тайкург", керамічна плитка для підлоги, ванн і клозетів – завод Бергенгейма в Харкові, облицювання стін у ванних – фаянсовими плитками Веллера, бронза та електричне освітлення – фабрика бронзи Сековського у Варшаві за спеціальними малюнками". У кімнатах стояли унікальні каміни, виготовлені за ескізами Городецького відомою німецькою фірмою Мейсона.

Владислав Городецький був великим жартівником, вигадником, містифікатором, авантюристом і взагалі дуже веселою людиною. Придивіться: каннелюри – жолобки у колонах біля центрального входу – прикрашені усміхненими ящірками і змійками, у закутку біля спуску до будинку причаївся маленький крокодильчик, а на даху у безмовному крику розкрили роти кумедні жаби. До речі, дехто з дослідників творчості Городецького вважає, що так архітектор увіковічнив пам`ять про своє дитинство – воно пройшло в селищі Жабокричи (нинішня Вінницька область).

Зі всіма благами цивілізації

Свою садибу Владислав Городецький задумав не просто як красиву і незвичайну споруду. Це був доходний будинок – дуже функціональний і зручний для мешканців. У будинку було сім квартир: на першому поверсі – двокімнатна та трикімнатна, на другому – шестикімнатна, на третьому та шостому – восьмикімнатні, на п’ятому - дев`ятикімнатна, на четвертому – десятикімнатна.

Будівля була продумана до дрібниць: тут був водовід, і кияни-старожили пам’ятають, що хоботи двох слонів, які розташувалися по обидві сторони спуску до будинку під номером 10, служили водостоками.

Між поверхами будинку функціонував ліфт для подачі страв з кухні. У підвалі був корівник – естет Городецький хотів, щоб мешканці щоранку ласували свіжим молоком. При цьому вентиляцію архітектор спроектував таким чином, щоб специфічні запахи з корівника не долинали до квартир. Крім того, у будівлі були льодовик з окремими холодильними камерами для кожної квартири, пральня, дров’яної склад, винний льох, екіпажний сарай.

У тому ж підвалі був і гараж. Екскурсанти, каже Ігор Палівода, дуже люблять слухати історію, як Городецький повертався на власному автомобілі додому, а потужності двигуна не вистачало для того, щоб в’їхати під круту гору. "І тоді, як каже історія, в автомобіль впрягали коней або волів (тут думки біографів розходяться), і машина благополучно потрапляла в гараж. Можливо, це з області фантазії. Але кияни стверджували, що особисто бачили упряжену в автомобіль архітектора пару", - розповідає Ігор Володимирович.

Дивитися, але не зупинятися

У липні 1912 року Владислав Городецький закладає свою садибу Київському товариству взаємних кредитів. Лариса Багненко вважає, що він зробив це через скрутне фінансове становище, викликане надмірним захопленням полюванням. Валентин Резніченко певен, що цей крок був скоріше етапом розвитку Городецького-підприємця.

У 1913 році маєток на Банковій через нездатність виплатити відсотки за кредитом товариство продає на аукціоні, і його купує французький консульський агент Данило Балаховський, а вже за три роки власником будівлі стає купець першої гільдії Самуїл Німець.

Після революції 1917 року Будинок націоналізується, а всі квартири в ньому стають комунальними. У 20-х роках тут розташовується штаб військово-трудової лісозаготовчої дружини, пізніше – ветеринарне управління Київського військового округу.

Після Великої Вітчизняної війни у Будинку деякий час живуть актори театру імені Франка, згодом тут на довгі радянські часи облаштовується поліклініка №1 для членів центрального комітету комуністичної партії – так званого четвертого управління.

Київські гіди згадують, із скількома труднощами доводилося стикатися при проведенні екскурсій біля Будинку з химерами. Адже навпроти розташований ЦК партії, режимний об’єкт, біля якого зупинятися групами категорично заборонялося. Хитрували, як могли: на розі Орджонікідзе (сучасна Банкова) і Інститутської розповідали екскурсантам все про Городецького і його творіння і пропускали групу по дві-три людини повз будівлю – дивитися, але не зупинятися. А вже на Круглоуніверситетській чи Енгельса (нинішня Лютеранська) збирали групу до кучі.

Одного разу у київському Бюро подорожей та екскурсій у зв`язку з Будинком стався величезний скандал. "Екскурсовод знайшла найкращу точку для огляду Будинку і поставила туди групу – біля четвертого під’їзду, яким користувався Володимир Щербицький, ліворуч від центрального входу. Як міліція це проґавила, невідомо. Але є факт: режимний об’єкт, і вся зона перед ним перекрита людьми. Згодом ця винахідлива пані розповідала: потім зрозуміти не могла – ось я стою перед туристами, а ось вже сиджу між мужиками у "Волзі". І так це професійно і швидко зробили, що навіть не зрозуміла, як це сталося!". В Бюро після цього всі стояли на вухах, керівництву було непереливки, а екскурсоводам суворо наказали: прохід вулицею Орджонікідзе закритий. Але як же не показати нашу гордість! Викручувалися, як могли", - посміхається Валентин Резніченко згадці про режим.

У 90-х роках над Будинком нависає загроза: палі поступово втрачають свою опорну функцію, і в місці їх стиковки з фундаментом утворюється тріщина завширшки 43 сантиметри, будівля фактично розколюється на дві частини. У 2003 році фахівці інституту "Укрндіпроектреставрація" проводять реконструкцію і реставрацію Будинку, за збереженим кресленнями Владислава Городецького відновлюють інтер’єр та розписи на стінах.

Після капітального ремонту Будинок став резиденцією президента України. Тут є зала для вручення вірчих грамот, урядова зала для підписання документів, мала зала для переговорів, а також зала для зустрічей президента у форматі "тет-а-тет". У будинку Городецького віднині проводяться урочисті святкові прийоми і брифінги.

Пророцтво Владислава Городецького збулося: і через 110 років мало хто пройде повз Будинок з химерами, не піднявши на нього очі. Дехто замружено подивиться на змія, що звисає вздовж рогу, хтось привітно посміхнеться милому крокодильчику біля бокового входу, хтось звично чиркне поглядом по мисливському приладдю, що ним прикрашено фронтон будівлі. Фауна у бетоні, детектив модерну, співучі голосні і чіткі приголосні звуки стрімкої архітектурної мелодії, яка бринить над уривчастим схилом – гордовитий Будинок з химерами продовжує захоплювати і вражати.

Олена Григор`єва, для УНІАН

Фото автора

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter